Тамара Яценко: Приірпіння дало мені шлях на велику сцену…

3 роки тому Газета Гостомеля 0

Народна артистка України Тамара Яценко понад сорок років тому прокинулася популярною після того, як зіграла Проню Прокопівну у виставі “За двома зайцями”. Зі своєю улюбленою роллю народна артистка України Тамара Олександрівна виходила на сцену “Молодого театру” близько 700 разів. Колись її не приймали провідні українські театри, а вона, наперекір всім, стала народною. І не лише за офіційним званням, а й за любов’ю глядачів.

– Понад 40 років тому ви розпочали свій творчий шлях. І за цей час лише у ролі Проні Прокопівни виходили на сцену бдизько 700 разів! Пригадайте свій перший вихід у цій ролі у виставі “За двома зайцями”.

– Не могла передбачити ні я, ні режисер, що успіх буде аж таким великим. Це як у тій приказці: “На ранок прокинулася знаменитою”. Так вийшло і зі мною. Після спектаклю мене вітали і задаровували квітами. Попросила маму, щоб засушила букети, щоб вони мені довго нагадували про той мій перший неочікуваний успіх.

– Досягти такого успіху з перших днів може, мабуть, тільки людина, яка народилася з мрією стати актрисою?

– Я не мріяла стати актрисою, бо не знала, що це таке. Моя родина — не театральна. У театр нас почали водити, коли ми вчилися у школі, та й то у старших класах. Правда, коли тато купив телевізор, дивилася виставу “У степах України”. Ще тоді мені запам’яталася актриса Ольга Кусенко. Це була моя улюблена актриса з часів дитинства. Коли вже дорослою дівчиною я хотіла “прослухатися”, мала велику честь це зробити в Ольги Кусенко.

– Вас довго не приймали ні в столичний, ні в Хмельницький театр, ви довго шукали “місця під сонцем”…

– Я ніколи не “заморочувалася”. Не пригадую великих переживань з цього приводу. Маю таку рису характеру — впевненість у тому, що “моє” до мене прийде. Мене не брали в інші театри, туди завжди було важко потрапити. Зате я завжди жартую, що “Молодий театр” відкрили саме для мене (сміється. – Г. Я.). Доля з допомогою Бога відкрила для мене двері у цей театр. Як прийшла сюди, так і досі працюю у ньому. Хоча і в “Молодий театр” мене не відразу зарахували. Режисером тоді був Олександр Заболотний, він мене, як то кажуть, помітив. Але сказав “приходити завтра”. Я й приходила завтра, через два дні, знову “завтра”… У грудні 1979 року офіційно зареєстрували “Молодий театр”, а мене зарахували у трупу через три місяці.

– Проня Прокопівна принесла вам славу, вас задаровували квітами і подарунками. Але були, мабуть, і моменти розчарувань, заздрощів, можливо, і підлості?

– Від заздрощів і підлості мене завжди оберігав Господь. Заздрили, звичайно, але я цього спочатку не помічала. Згодом зрозуміла, що люди не завжди зичать добра. У вічі говорили одне, а поза очі — страшні речі. Я завжди жартувала, що я зі села, тому не до кінця розумію вміло приготовлені кольки з боку недоброзичливців. На недоброзичливців маю стійкий імунітет (сміється. – Г. Я.)

– і, останнє запитання, від  РІА «Пульс» – ви пам’ятаєте свою маленьку батьківщину?

– Це моя не маленька, а найрідніша батьківщина. Горенка, Ірпінь, Гостомель… Я дружила з дівчатами та хлопцями цих населених пунктів. У Горенці «закопана» моя пуповина, Приірпіння дало мені шлях на велику сцену… Мрію, як і кожен мешканець столиці мого віку, щоб повернулися ті веселі та безтурботні часи. Але вони, на жаль, не повернуться.